4 травня 2025 року на Міжнародному меморіальному комплексі, розміщеному на місці колишнього концентраційного табору Нойєнгамме, що поблизу Гамбурга, пройшла церемонія відкриття нової пам'ятної плити, яка містить назви 70 країн, звідки походили в'язні цього концтабору. Розширення меморіалу, створеного у 1965 році, стало можливим завдяки категоричній позиції Генерального консульства України у Гамбурзі, яке у 2021-2022 роках публічно висловило свій протест щодо відсутності на території комплексу згадки про Україну попри те, що саме українці становили найбільшу групу в'язнів Нойєнгамме. При цьому меморіал містить пам'ятну дошку з написом СССР, а також ще згадку про 22 країни світу. Завдяки активній інформаційній роботі установи, підхопленій багатьма місцевими ЗМІ, вдалося змінити рішення Сенату Гамбурга від 1999 року про відмову від подальшого розширення комплексу. 

На церемонії відкриття нової дошки з бетону діаметром 3 метра, розробка ескізу та встановлення якої загалом тривали три роки, були присутні численні гості, у т.ч. і представники Сенату, земельного парламенту та консульського корпусу. Україну, кірм співробітників установи, представляла також делегація родичів колишніх в'язнів концтабору - наших співвітчизників. Виступ генконсула Ірини Тибінки про високу ціну, яку заплатила Україна під час ІІ Світової війни, та її внесок у звільнення Європи від націонал-соціалізму, а також паралелі із сьогоднішньою війною росії проти України широко цитувався німецькими ЗМІ та був схвально сприйнятий аудиторією.

Виступ Генерального консула України у Гамбурзі Ірини Тибінки:

Шановний пане проф.др. фон Врохем (голова правління фонду Hamburger Gedenkstätten und Lernorte zur Erinnerung an die Opfer der NS-Verbrechen),

Шановна пані др. Леттері (голова Міжнародної асоціації колишніх в'язнів Нойєнгамме),

Шановні пані та панове,

Специфіка української воєнної дипломатії полягає у тому, щоб бути відвертим і називати речі своїми іменами.

Особливо у спілкуванні з друзями та однодумцями.

Тому, перебуваючи зараз у дружньому колі, мушу зізнатися - коли я вперше побачила ескіз нової меморіальної плити, я не знала як її трактувати – як довгоочікуване досягнення чи як спробу розпорошити історичну пам'ять.

Настільки далеким був представлений результат від того імпульсу, що став підставою для прийнятого у 2022 році рішення розширити ансамбль міжнародного меморіалу.

Тоді ми говорили про відновлення історичної справедливості по відношенню до українців, які складали чи не найбільшу групу в’язнів в концтаборі.

І по відношенню до українського народу, який зазначав великих втрат – понад 8 мільйонів загиблих, з них 1,5 млн знищених українських євреїв.

І по відношенню  до української землі, яка просякнута кров’ю численних битв і яка зазнала одні з найбільших руйнувань – 40 % усіх знищених війною в Радянському Союзу міст припало на Україну.

Це понад 700 міст та 28 тисяч сіл.

Ми говорили про створення тут окремого місця, яке дозволило б гідно вшановувати пам'ять кривавої ціни, яку заплатила Україна у ІІ Світовій війні.

Фактично – про втілення гасла, закарбованого тут на стеллі у 1965 році – Euer Leiden, euer Kampf und euer Tod sollen nicht vergebens sein (Ваші страждання, ваша боротьба і ваша смерть не повинні бути марними).

Наявність в ансамблі каменю з написом СССР лише посилювала справедливу критику.

Особливо на 31 році після розвалу країни, яка разом з гітлерівською Німеччиною несла відповідальність як за початок найбільшої в історії бійні, так і за мільйони покладених у ній людських життів.

Особливо на тлі монополізації Росією, яка проголосила себе наступницею цієї злочинної комуністичної імперії, перемоги 1945 року, та інструменталізацією нею усього спадку Другої світової війни.

Особливо в контексті триваючої неспровокованої війни, розпаленої у Європі ідейним спадкоємцем Сталіна Владіміром Путіним.

І задля виправдання якої російська пропаганда активно використовує сенси та поняття часів боротьби проти націонал-соціалізму. 

Повністю перекручуючи їх та маніпулюючи ними задля власної вигоди.

Знання  усього цього непростого вантажу, цієї глибокої травми мого народу – як з минулого, так і з теперішнього – стало причиною моєї першої, доволі суперечливої реакції.

Пан фон Врохем її, мабуть, пригадує.

Але згодом прийшло й інше сприйняття.

Більш виважене та усвідомлене.

Більш об’єктивне.

Йому допомогли сформуватися прочитані спогади колишніх українських примусових працівників і в’язнів концтаборів.

У цих спогадах були не лише біль, страх і знущання, які їм довелося пережити у неволі.

Там йшлося й про тих, хто розділяв з ними ці негаразди – про їхніх друзів по нещастю з Франції, Польщі, Нідерландів чи навіть Сурінам, звідки походить пан Антон де Ком.

Вони підкреслювали одну просту істину - війна не розділяє за національністю.

Так само як і за соціальним статусом, освітою чи політичними вподобаннями.

Війна перемелює усіх.

Об’єктивності сприйняттю додало й розуміння, що закарбовані у новій Gedenkplatte поряд з Україною 70 інших країн – це не просто перелік країн походження в’язнів концтабору Ноєнгамме.

Цей довгий перелік географічних назв, який охоплює усі континенти світу, є свідченням масштабу тодішньої катастрофи і підтвердженням загальновідомої аксіоми – війна не знає кордонів.

Упевнена, що серед тих, хто згодом опинився у нацистських катівнях, теж були люди, які у 30-х роках минулого століття не вірили, що те, що відбувається у сусідній країні, може їх торкнутися.

Трагічна реальність довела їм згодом – чужих воєн не існує.

Особливо, якщо вони ведуться тоталітарними режимами, для яких цінність і гідність людського життя – це порожній звук.

Шановні пані та панове!

Усім вам відомий вислів - історія розвивається по спіралі.

Цю аксіому часто використовують політики та історики.

29 січня цього року у Бундестазі відбулося спеціальне засідання із вшануванням мільйонів жертв націонал-соціалізму.

Головну промову тоді виголосив громадянин України Роман Шварцман.

Дитиною йому вдалося вижити у гетто.

З трибуни німецького парламенту він сказав: “Гітлер хотів вбити мене за те, що я єврей.

Зараз Путін намагається вбити мене за те, що я українець”.

Я невипадково цитую ці слова.

У них уся правда про спіраль історії.

На Gedenkplatte написаним утворений саме цей знак.

Мені не відомо, чи автори проєкту вкладали  ті самі сенси, які я побачила у цьому крузі пам’яті.

Але саме за них я хочу подякувати.

Бо це чергове нагадування усім про те, що ті, хто не вивчив історію, приречені повторити її.

Я дякую керівництву й усім співробітникам фонду Hamburger Gedenkstätten und Lernorte zur Erinnerung an die Opfer der NS-Verbrechen.

За їхню невтомну роботу зі збереження історичної пам’яті.

За зусилля надати пам’яті об’єктивних за змістом форм, неприкрашених миттєвою політичною кон’юнктурою чи старими пропагандистськими міфами.

Сподіваюся, що ця робота з висвітлення історичної правди буде продовжена.

Не стільки заради минулого, скільки заради майбутнього нашої цивілізації.

Дякую за саму дошку.

Вона не лише розширює географію в’язнів цього концтабору та відновлює історичну справедливість щодо багатьох забутих.

У часи, коли черговий тоталітарний режим знов здійснює винищувальну агресію реваншизму, коли все більш упевненішими стають голоси правих екстремістів, а значна частина європейського суспільства задля свого внутрішнього комфорту воліє закривати очі на те, що коїться навколо, ця дошка має слугувати знаком нагадування і застереження – історія хоч і розвивається по спіралі, але може варіюватися.

Який саме варіант розвитку буде втілено, залежить від вибору кожного з нас.